Саїт Фаїк Абасіянік народився в Адапазарі в 1906 році та помер від цирозу печінки в Стамбулі в 1954 році. Він написав дванадцять книжок оповідань, два романи та книгу віршів. Його оповідання оспівують природний світ і простежують тяжке становище культових персонажів у суспільстві: стародавніх власників кав’ярень і священиків, замріяних рибалок і поетів Принцевих островів, закоханих і мандрівних менестрелів іншого часу. Багато історій є частково автобіографічними та стосуються розчарування Саїта Фаїка в суспільних звичаях, невпинного темпу вестернізації та повільної, але неухильної етнічної чистки його міста. Може здатися, що його плавні, прозорі поверхні відповідають обмеженням, які архітектори нової республіки наклали на мову та культуру, але правда полягає в їхніх темних, підривних течіях. Саїт Фаїк пожертвував свій маєток фонду для сиріт Дарушафака, і цей фонд відтоді займається просуванням його роботи. Його колишній сімейний дім на Бургазаді нещодавно відреставрували, і тепер він функціонує як музей, присвячений його життю та творчості. Його й досі дуже шанують: найпрестижніша нагорода за оповідання в Туреччині носить його ім’я, і майже кожен турок знає напам’ять рядок чи оповідання Саїта Фаїка.