<...> Співчих визирнув у вікно селянської хати, в якій тоді розташовувався штаб дивізіону: - Гей, Григор'єв! До мене бігом марш. Розчулений солдатик за мить з'явився на порозі кімнати. — Ось. Будеш свідком, що я наказав нашому Мендозі, у сенсі молодшому лейтенантові Гершельзону, для підняття бойового духу битися зі мною на кулачках.–Є! – випалив солдат. – Ну що? Ідемо? Чи зараз розповідатимеш, що рукавичок немає? Або що важимо ми з тобою по-різному? - Накази не обговорюються, - знизав плечима Гершельзон. ... Бій тривав недовго. Ухилившись від перших двох важких ударів, політрук раптом якось непомітним коротким рухом збив праву руку командира і потужно атакував бічним у щелепу. Співочий ледве встиг мотнути головою і підставити ліве плече. І в ту ж мить фугаска вибухнула в голові. Він відчув, як знизу в підборіддя врізається жорсткий, мов чавунний, кулак молодшого лейтенанта. Іскри бризнули з очей, і раптом ніби хтось погасив світло. Прийшов до тями Співчих від струменя холодної води з відра. — Силен, Мендоза, про всяк випадок перевіряючи, чи на місці щелепа, констатував майор. – Поважаю. Іди. Ставай на достаток…»