Я любила його, скільки себе пам'ятаю. Довготелесого хлопця з величезними карими очима і неслухняним волоссям. Подорослішавши, він перетворився на сп'янілого чоловіка, який носив щетину так, ніби сам увів її в моду. А від його самовдоволеної усмішки злітали трусики. Кілліан Шепард. Шеп. Ми виросли разом. Грали в «Привид на Цвинтарі». Навіть створили власний рок-гурт. І неважливо, що він був на п'ять років старший за мене. Не мало значення, що хлопець продовжував дивитись на мене як на молодшу сестру, навіть коли я стала жінкою. Все це було неважливо, коли він залишив мене, щоб поїхати вчитися до коледжу та розпочати доросле життя. Він мав повернутися. Кілліан завжди належав мені. І він повернувся. Але замість аромату обіцянок від нього вражало зрадою. А потім він знищив мене — нас — того дня, коли одружився з моєю сестрою. Тому я вчинила так, як могла вчинити дівчина у моєму становищі. Я помстилася, вийшовши заміж за його брата, Кела. Тепер ми є одна велика щаслива сім'я.