У пустелі вітер своїм диханням створює бархани та дюни з піску, які за рік просуваються на кілька метрів. Зупинити їх може лише дощ. Там, де його волога зрошує поверхню, починає пробиватися світ рослинність, уповільнюючи згубне просування піску. Людину по життю веде доля, віра і Любов, штовхаючи його, то сильно, то дбайливо, в спину, в плечі, в обличчя… Зупинити цей звивистий шлях під силу лише часу… Усі події в історії повторюються, і кожна цивілізація має своє коло життя, яке має свій початок і свій кінець. Для того, щоб у пам'яті залишилися герої цієї розповіді, нелегка ратна праця вірних синів Росії, я й написав цю невигадливу історію, шановний читачу, не ставлячи крапку, але багатокрапка…