— Ви звільнені, холодно промовив начальник, дивлячись на мене таким палким від злості поглядом, що в мене по спині липкою хвилею пробіг страх. — Як… звільнена? — ледве чутно спитала, відчуваючи, що мені чомусь хочеться розсміятися. - Заднім числом. Я більше не хочу бачити вас у нашій компанії після того, що ви зробили. Я зробила? Неймовірно ... він повірив, що це я у всьому винна!? І це каже мені чоловік, який навіть мене не пам'ятає! Який навіть не знає, що у нас з ним є спільна дитина! * * * Десять років тому життя звело мене з таким неймовірним чоловіком, що я закохалася в нього за кілька годин. Ось тільки він зник також швидко, як і з'явився, залишивши після себе біль, жаль і невпевненість у собі, з якими мені довелося справлятися поодинці. А, ну ще й Руслану, яка народилася через дев'ять місяців. І я вже викреслила цього чоловіка зі свого життя, коли життя знову звело мене з ним! І не лише з ним…