«… – Та я ж кажу, – Клочков витер з чола крапельки поту, – був спалах. Я тільки потім зрозумів, що то був постріл. — Ти чув постріл? - В інший ситуації Клочков обурився б, що його називають на «ти», але зараз він пропустив грубість повз вуха. - Ні, пострілу я не чув, - йому доводилося кілька разів повторювати фрази, поки не вдавалося вимовити їх без запинки. — Але ось пістолет. Він тицяв пальцем у фотографію. — Я тільки коли збільшив фотографію, роздивився його. Ви ж самі бачите, - майже вигукнув він. На фото з кущів справді стирчала якась штуковина, що віддалено нагадує ствол.