Ірландія — країна з унікальною культурною спадщиною. Коріння її літератури йде в кельтське минуле, в давньоірландські міфи та саги. У ранньому Середньовіччі Ірландія, що убереглася від набігів гунів і готовий, стала осередком християнської освіти для всієї Європи, і тут розквітла особлива монастирська поезія, з її напрочуд безпосереднім сприйняттям природи, світу та людини. З давніх часів в Ірландії поети шанувалися нарівні з вищими жерцями та королями. Вони проходили навчання техніці віршування в спеціальних бардичних школах. З остаточним поневоленням Ірландії Англією її поезія стала чахнути, сама мова, яка зазнала репресій, поступово вийшла з ужитку. Але трапилося диво: перейшовши мовою завойовників, ірландський дух воскрес у новій англо-ірландській поезії Томаса Мура, Вільяма Йейтса та інших поетів. Три нобелівські лауреати: Йейтс, Беккет і Хіні, не кажучи вже про великого прозаїка Джеймса Джойса,— свідчення нової слави ірландської літератури. До речі, Джойс писав вірші, зразки яких ви також знайдете у цій маленькій антології. Антологія починається з гімну святого Патрика, великого святителя Ірландії (V ст.), а закінчується поколінням поетів Кривавої пасхи 1916 року, які загинули за волю Ірландії.