Пропонована нині в російському перекладі історія Микити Хоніата обіймає собою період часу від 1118 до 1206 року і служить ніби продовженням історії Анни Комніної. Починаючи свою розповідь про події у Візантійській Імперії смертю Олексія Комніна, Микита доводить його до початку царювання Генріха, брата Балдуїнова, і, як сам говорить у передмові, розповідає або те, чому сам був очевидним свідком, або те, що чув від очевидців . Вже і ця обставина, що розглядається у зв'язку з громадським становищем Микити, говорить дуже багато на користь його історії; але її слід цінувати тим вище, що у вигадувачі завжди видно людина з розумом світлим і освіченим, з судженням вільним і непідкупним, з характером твердим і незалежним. Вольф і Липе називають Микиту істориком правдивим, і нам здається, що цей вирок цілком справедливий. Якщо римсько-католицькі письменники іноді й відгукуються про Микиту невигідно, то причина цього дуже зрозуміла: Микита передав потомству сумну повість про шаленство латинян у Фессалоніці, і особливо у Константинополі.