Лейла Робінсон не божевільна. Вона страждає від нерозділеного кохання. Але настав час рухатися далі. Більше ніякого сталкінгу та ніяких нав'язливих дзвінків.

І їй просто треба відволіктися. Блакитноокий хлопець, якого вона постійно бачить на території кампуса, мав підійти ідеально – ось тільки він її новий викладач поезії. Причому одружений.

Томас Абрамс здається стереотипною творчою людиною – грубою, зарозумілою та зануреною у власні роздуми, – але Лейлу не лякають його сердиті погляди чи глузування. Нехай їй не надто дається поезія, зате вона вміє читати між рядками. Томас самотній, що ховається за єхидством і агресією, і Лейла одержима бажанням дізнатися, чому.

Іноді ти отримуєш усе, що хочеш. Іноді опиняєшся в коморі бару зі своїм професором і цілуєш його. І він так цілує тебе у відповідь, ніби настане кінець світу і в нього більше не буде шансу зробити це знову. Своїми поцілунками він змушує тебе викреслити з пам'яті довгі роки нерозділеного кохання. Забувши про всі правила, ти наважуєшся простягнути руку до чогось, що тобі не належить.