“Кохання часом жорстоке — вона ламає долі, калічить, руйнує…” Але як нудним і нецікавим було б життя без цього почуття. Кохання може залишитися казкою, а може змінити реальність так, що не будеш радий. Можна розлучитися, люблячи, а можна чекати кохання все життя і не дочекатися ... Чому в одних любити і бути коханими виходить само собою - вони ніби живуть у стані кохання, а інші все життя шукають, страждають, мучаться, таврують образами оточуючих. Може вони просто не помічають, що поруч знаходяться близькі люди, яким потрібна їхня любов? Може, варто озирнутися довкола? Побачити чекаючий погляд своєї ж дитини, сумні очі покинутого собаки або пташеня, що випало з гнізда? Зрозуміти, нарешті, що більше любові ти віддаси, чим ширше розкриєш свої серце і душу, тим більше любові отримаєш натомість. І не доведеться метатися в безплідних стражданнях, у пошуках несповідних істин…