Справжнє Знання матеріальне і звісно. Проблема в тому, що його в нас замало, щоб заповнити всі свої структури одночасно. Ми можемо спускатися вниз і підніматися вгору, відокремлюючись відповідно від ПІЗНАННЯ світу, від зіткнення з ІНДИВІДУАЛЬНІСТЮ іншого і від ЗМІНИ світу, від зіткнення з власною ІНДИВІДУАЛЬНІСТЮ. А це робить нас слухняною іграшкою Правил — поки ми здатні ПІЗНАВАТИ, ми не можемо втілити наше Знання в реальність інакше, як за допомогою інших людей, кожен із яких попередньо пропустить його через фільтр уже заданих нам «правил». А коли ми діємо, то наша свідомість повністю підпорядкована цим правилам, тому наші дії виходять не з нашої ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ, а лише використовують її енергію, підкоряючись тим же «правилам». , що існує тільки через наш СТРАХ. При ПІЗНАННІ світу, при зіткненні з його «інформаційним ядром» одразу виникає відчуття «нерозмірності» — Знання занадто велике і воно може «розірвати» нас, якщо ми впустимо його в себе. Саме це відчуття і змушує нас заміряти при дотику до Знання, зробити паузу, після якої воно зменшується до меж Правил. А при ЗМІНІ світу, у тому випадку, коли імпульси до дії виходять зсередини, ми БОЄМОСЯ своєї власної ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ. Нам здається, що Сила, укладена в ній, обов'язково зруйнує наш власний світ, як, наприклад, якщо ми дамо волю всім своїм бажанням. Ми ставимося до себе, до своєї справжньої сутності як до «голодного тигру», який розірве нас, якщо ми дамо йому хоч трохи волі. І навіть не підозрюємо про те, що насправді це веселе і доброзичливе тигреня, яке може вирости до будь-яких розмірів, але при цьому не втратить ні веселості, ні дружелюбності. Ми не підозрюємо про те, що вся агресія, що виходить від нього, — це тільки наслідок того, що ми тримаємо його в тісній клітці і стьобаємо батогом при найменшому русі. Варто перестати робити це, як «мильна бульбашка» лусне і весь світ, що знаходиться за межами його стін стане нашим світом.