Сухий гарячий пісок Пустошей рипів на зубах. Ватні ноги не хотіли йти, але все, що було в мені — душа, серце та думки рвалося вперед. Система послужливо підказувала: Шкала витривалості заповнена на десять відсотків. Вам необхідно відпочити»… Це «необхідно відпочити» я чув уже останні дві години. Вони б ще сказали «ляг поспи»! Вимкнути, чи нафіг ці голосові оповіщення? Не можна. Я ледве розумію, а помилка зараз може стати фатальною. Місто Диво — міфічне, легендарне, загадкове місто одержимих кликало мене до себе, манило тихим гулом своїх механічних шестерень. Сотні кроків, всього сотня кроків і я на місці! Дуже багато мені довелося пережити, щоб знайти його. Нарешті все скінчиться, нарешті… Зітхання. Хвилина перепочинку. Роблю крок уперед. Час…