Джон і Девід, як і раніше, живуть у Неназваному місті, де кількість дивностей на квадратний метр перевищує будь-яку норму. Цього разу їм доведеться мати справу із зомбі-навалом. Хоча ні, скоріше з мозковими паразитами. А можливо і зі світовою змовою ... Однією з головних особливостей "У фіналі Джон помре", дебютної книги Вонга, була її принципова хаотичність. Книжка ігнорувала всі звичні умовності. Автор мало не кожні сто сторінок починав нову інтригу і взагалі поводився незвично. У своїй новій книзі «У цій книзі повно павуків. Серйозно чувак, не чіпай її» Вонг раптом вирішив грати за правилами і показав, що чудово вміє будувати лінійний сюжет. Але він не був би собою, якби не став хуліганити, а тому навмисне ввів у чудово налагоджений механізм оповіді майже всі огріхи, за які лають новачків, яскраво обіграв їх, виставив напоказ і мало не забезпечив пояснювальною табличкою «рояль у кущах». а у фіналі взагалі буквально явив читачам «бога з машини». І, якщо в дебютному романі Вонг відкрито глузував з текстів, побудованих за принципом «історій в історіях», то зараз іронізує не стільки над жанровими кліше, скільки над принципами побудови сюжету, описаними в підручниках зі сценарного мистецтва. причому його палітра навіть багатша, ніж у сера Террі. Парадоксальний талант Вонга полягає в умінні поєднувати високе і низьке, граничну серйозність із майданним балаганом, вигострені діалоги з повною абсурдністю ситуацій, неприховану безглуздість того, що відбувається з чи не філософськими питаннями, а радісний регіт із моторошним хорором. Тут пародія обертається справжньою трагедією, яку не в кожному серйозному романі зустрінеш, сцена, що вибиває сльозу, руйнується одним символом, а монстри виявляються далеко не тим, чим здаються. «У цій книзі повно павуків» яскраво доводить, що Девід Вонг прийшов надовго і всерйоз. Якщо він стане новим обличчям хорору, то цей темний жанр чекає на найсвітліше майбутнє.