Вирішивши здивувати свою сім'ю у Веллхейвені, штат Вермонт, на Різдво, я уявити собі не могла, що на мене чекає сюрприз — у вигляді несподіваної хуртовини. Я не була вдома чотири роки, відколи поїхала з цього міста, прагнучи пригод. І моє серце готове було забути єдиного чоловіка, якого я любила.

Рівер Дженсен — мій колишній чоловік. Я не планувала зустрічатися з ним під час мого візиту. Безперечно не передбачала, що він врятує мене, коли моя маленька орендована машина зісковзне з обмерзлої дороги. І останнє, до чого я була готова — це застрягти з ним у крихітній хатині, перечікуючи бурю.

Минуло чотири роки з того часу, як я бачила його — хлопчика, якого любила, а тепер чоловіка, якого зовсім не знаю. Але те, що ми застрягли з ним віч-на-віч, не залишає варіантів, окрім часу, проведеного разом. Все в Рівері змінилося, і все ж у нього все ті ж зелені очі, які переслідували мене з того часу, як я поїхала. Тоді ми опинилися в глухому куті — не було про що говорити, нема чого виправляти. І в мене був єдиний вибір — піти і почати все наново.

Але чим більше я знову відкриваю для себе людину, яку залишила позаду, тим більше запитую, чому взагалі пішла. І чи не запізнилася знайти дорогу додому.