Вже потрапила, то потрапила! Ситуація з кожною хвилиною стає небезпечною для мене. Але... є в цьому моменті щось прекрасне. Від панорами нової місцевості перехопило подих. Місто, яке розкинулося переді мною, було яскраве і незнайоме: дивні будинки, зелень з фіолетовим відливом, а на небосхилі сонце і місяць одночасно. Гаразд, це все мій запалений мозок ще міг якось пояснити... Але тільки не те, що переді мною було чотири пори року одночасно! Місто було ніби поділено на зони - кожен пагорб відповідав за певну: зима, літо, весна, осінь. Дивлячись на цю красу, з високого пагорба, я вже думала, що не проти тут затриматися, головне, щоб на органи не спіонерували і маніяки адекватні траплялися. ! А там розберемося!