«…меланхолійно, трохи стомлено… гарно. все оповідання сприймається, як тютюновий дим – легко, сумно, невагомо. Він ніби випаровується, і зловити його вже не можна…» Для мене найкращим епіграфом до цієї книги були слова Харукі Муракамі "…А який текст може написати людина, яка посеред ночі риється в холодильнику на сплячій кухні? Тільки ось такий і може…" Кілька розповідей про примарному, хоч і реально існуючому Місті. Роздуми про пошук, свободу, самотність та вибір. Їх можна сприймати як єдине ціле, а можна як кілька самостійних історій. Можливо, плавно перетікають одна в одну…