— Ти. Моя. Дружина. — грізно крізь зуби карбує Мишко, цвяхнувши мене до стіни. Виставляю руки вперед, щоб він не наблизився впритул. Мої долоні впираються в потужні чоловічі груди, відчуваю його напругу кожною клітиною.—Фіктивні! - обурено додаю, дивлячись йому прямо в очі. Його дихання за секунду стає до шаленства важким ... давить. Риси обличчя загострюються. І буквально за кілька секунд він б'є з усієї сили кулаком об стіну. Я одразу згадую батька. Тіло охоплює неконтрольоване тремтіння. Сльози з'являються у моїх очах. Погані спогади спливають яскравими картинками у моїй голові…