…Я підняв очі до неба і тихо пробурмотів: — Чому я не король? Похмуре небо, яке старанно готувалося пролитись дощем, нічого мені не відповіло, зате, коли я опустив очі, зі світом щось відбувалося. Люди раптом застигли, світлофор і не думав перемикатися, водії завмерли в машинах, що завмерли, а рваний поліетиленовий пакет, який вітер гнав попереду мене, завис у повітрі. Я побачив єдиний предмет, який рухався. Це був я, тобто не я, а інший, такий самий, як я. Мій двійник, одягнений у той самий одяг, з тим самим обличчям, так само опухлим від алкоголю і недосипання. Він (я?) підійшов до мене, подивився мені в очі, посміхнувся, а потім моїм голосом запитав: — Ти щось сказав? — Чому я не король? — відповів я.— Ну, так будь їм,— сказав мій двійник, розсипаючись на мільйони маленьких уламків, а разом з ним розсипався і весь звичний мені світ, включаючи мене самого...