«Несподівано щось починає скрипіти. Напружую свій слух. Звук доноситься із кімнати. Спляча красуня прокинулася? Тільки ось скрип дивний. Всі підлоги поміняні, а значить це точно не половиці. — Твою матір! — підскакую і кулею лечу до дверей, не піддається,— Амандо! - кричу я, навалюючись на двері. Зовсім забув, що там замок, а в мене неспокійна баба. Виламую двері разом із замком. Так і думав. Вікно відчинене. Дівчата немає. — Ну твою матір! - повторююсь я. З цією жінкою спокою ніколи не буде. Час о п'ятій ранку. Спала б собі спокійно, то ні, треба в салки пограти»