Минуло вже близько тижня, як він залишився зовсім один. Звуки сирен і несамовиті крики на вулиці стихли два чи три дні тому. Єгор, сидячи за столом, доїдаючи останню порцію холодних макаронів, яка вже трохи пахла, розумів, що скоро йому доведеться вийти зі свого притулку і від цієї думки його пробирало тремтіння. Закинувши брудну тарілку в раковину, до решти немитого посуду, він вирушив у кімнату, де плюхнувшись на ліжко, вкотре почав згадувати свій останній день нормального, повсякденного життя…