«Матроса» вийняли із землі. Не червонофлотця, а кримінального автортета Олександра Мільченка, якого в лихі дев'яності величали господарем Дніпропетровська. Його тіло ексгумували не з окультною метою, а для того, щоб з'ясувати справжню причину смерті. Його джип мчав дорогами Закарпаття, наближаючись до угорського кордону — коли господареві раптом стало погано. У берегівській реанімації «матросу» поставили діагноз «серцева недостатність та цироз печінки» — і виписали свідоцтво про смерть. Втім, вдова покійного стверджує, що Мільченко мав діабет. За кришкою труни залишилися кришування бізнес-еліт Дніпропетровська, дружба з Павлом Лазаренком, участь у вбивстві Щербаня. Так, не останньою людиною був Мільченко в чудовому новому світі дев'яностих, далеко не останнім. Тому й не вірив ніхто з тих, хто близько його знав, що помер «Матрос» своєю смертю. А втім, далеко не всі, хто знав його близько, прожили набагато довше. Вантаж минулого виявився важчим, ніж надгробний камінь на могилі «Матроса». Не лежати йому спокійно — могила розрита, і експерти вирішуватимуть, що насправді стало причиною смерті Мільченка. Непогано було б ще й подивитися, яким вітром «Матроса» занесло у бурхливі води дев'яностих. А занесло його з не менш бурхливих вісімдесятих. Мільченко — жива (чорний гумор) ілюстрація до пісні тодішнього шансоння Асмолова «Ми — колишні спортсмени, а нині рекетмени». Діяли вони спочатку в Амур-Нижньодніпровському районі Дніпропетровська, потрошили цеховиків, які по-капіталістично забили гроші в соціалістичному СРСР. Банда «Матроса» поступово набула всесоюзної популярності, і в епоху гласності, у 1987 р., коли стало «можна», Віталій Вітальєв присвятив «Матросу» та його команді велике розслідування «Амурські війни» у всесоюзному сатиричному журналі «Крокодил». >