Трагедія Голокосту була вкрай болючої темою для Польщі після Другої світової війни. Незважаючи на відомі факти допомоги поляків євреям, більшість польського населення, на думку автора цієї книги, займала позицію «сторонніх спостерігачів» Катастрофи. Такий ганебний досвід було важко усвідомити сучасникам війни та їх нащадкам, які охоче мислили себе у категоріях жертв та героїв. Погіршували проблему та цензурні обмеження, запроваджені владою комуністичної Польщі. Книга Гжегожа Нізелека присвячена історії напружених відносин, які пов'язували тему Катастрофи та польський театр. Критичного аналізу в ній піддається гра, що йде як на сцені, так і за її межами, - гра пам'яті і безпам'ятства, знання та його відсутності. Автор ретельно досліджує проблему «сліпоти» театру стосовно Катастрофи, але ще більше уваги приділяє прикладам, коли драматурги та режисери хоча б приховано стосувалися цієї теми. Саме форми алегоричної розмови про Катастрофу, на думку дослідника, лежать в основі найвидатніших явищ польського повоєнного театру, серед яких вистави Леона Шиллера, Єжи Гротовського, Юзефа Шайни, Ервіна Аксера, Тадеуша Кантора, Анджея Вайди та ін Гжегож Ніз театру та драми на факультеті полоністики Ягеллонського університету у Кракові.