Велике щастя безвісності – таке, як у Володимира Гуркіна, – випадає рідкісному творцеві: це коли твоє власне ім'я прикрите, немов обкладинкою, назвою твого головного твору. «Кохання та голуби» знають усі, вони давно живуть окремо від свого автора – як народна пісня. Адже Гуркін має ще й «Плач у жменю»: «шедевр російської драматургії – жодних сумнівів. Куди хочеш ставь – між Островським та Грибоєдовим чи Сухово-Кобиліним» (Володимир Меньшов). І взагалі Гуркін – «справжнє драматургічне подив, я давно чекала на такий національний, народний театр, безжальний до історії та милосердний до героїв» (Людмила Петрушевська). У цій книзі він майже весь у своїх п'єсах і в пам'яті друзів.