У світі існують люди (мартинарії), які, обираючи між поганим і добрим, завжди обирають погане. Не в тому сенсі, що вибирають ваду, а в тому, що шукають нещастя на свою голову, прагнуть страждання. Страждаючи вони виділяють енергію страждання, енергопатію. Ті ж, хто має здатність поглинати енергопатію, використовують її для свого успіху та успіху своєї справи. Це "князі". Є ще «поганяли», які вичавлюють енергопатію з нещасних мартинаріїв. Як неважко здогадатися, найбільше мартинаріїв мешкає в Росії. Маючи таким нескінченним джерелом енергії, князі щоразу поступаються спокусі використовувати саме енергопатію, не звертаючись до альтернативних варіантів виходу із кризи. Але на одній енергопатії далеко не поїдеш. Роман написаний від імені головної героїні з невеликими вставками, написаними від третьої особи. Головну героїню Єву я постаралася зробити, як кажуть, справжньою жінкою, тому читачів чоловічої статі вона дратує незвичайно. Перший варіант роману написаний у 1992-93 рр., пам'ятається, довго думала, як мали звертатися один до одного герої. Вирішила – нехай кажуть один одному «пан». Світ у «Лізі мартинаріїв», не реальний — вигаданий. Але так вийшло, що, поки роман діставався читача, вигадка стала реальністю. Тільки голографічні телевізори, згадані у першому варіанті роману, поки що не створено. Після деяких роздумів зробила другу редакцію, де більше реалій, менше фантастики. І все-таки деяка умовність, деяка позачасовість у «Лізі» збереглася. Добре це чи погано, судити читачам. © Маріанна Алфьорова, Фантлаб