У Японії епохи Едо пісні «веселих кварталів», створені гейшами та міською богемою, були сусідами з фривольною прозою та еротичною гравюрою. У них звучав відкритий виклик ханжеської моралі, яка прирікала юних красунь на участь сексуальних рабинь. У сумних та іронічних, часом злегка скабрезних строфах виявляються всі особливості міської культури пізнього середньовіччя. Виразно проступають у них неповторні риси мистецтва «мінливого світу» — укіє з його ненаситною жагою насолод і скорботною свідомістю ілюзорності, неміцності буття. Токіо, 1834-36.