Є підозра, що на обкладинці своєї книги «Дві повісті про кохання», її авторка, Ірина Денисова, навмисно не стала афішувати своє чернече звання. Рішення це, треба сказати, дуже мудре і далекоглядне. Бо якось не звикли читачі до того, щоб про кохання писали черниці. Але, адже це дивлячись про яке кохання. Точніше — дивлячись, що під словом «любов» розуміти. Про природу любові багато сперечаються. Намагаються дати наукове пояснення, винаходять терміни… Тільки всі ці пошуки зовсім ні до чого не приводять, бо про кохання все давно вже сказано — в Євангелії. Саме про неї пише Ірина Денисова: про кохання, яке «не шукає свого, не мислить зла, усьому вірить, всього сподівається, все переносить». Книга Ірини Денисової «Дві повісті про кохання» — це історія чоловіка та жінки: лікаря Сергія Сенцова та викладачки музики Арини. Класичний, можна сказати, сюжет знайомства лікаря та пацієнтки. Герої немолоді, обоє розлучені та мають дорослих дітей. Арина, до того ж, віруюча православна християнка з усталеними принципами та духовними цінностями. У їхніх стосунках є все: довгі залицяння, романтичні переживання, трепетні освідчення в коханні… Щоправда, багато в них немає: вульгарності, наприклад, безвідповідальності, необдуманих вчинків під впливом емоцій. І тому любов їхня сильна і справжня. Є в цій історії й інша любов, теж взаємна і безмежна: людини до Бога, і Бога до людини. Без цього головного кохання не відбулося б жодне інше. Саме вона одухотворює і сповнює змістом любов людини до людини. Головна героїня, Аріна, чудово цей розуміє. І навіть пише про це вірші. Ціла глава повісті складається з одних лише її віршів: ліричних, животрепетних і, у найкращому розумінні слова,— по-справжньому жіночих. До речі, від її обличчя і ведеться вся розповідь. Зрозуміло, майже стовідсоткова співзвучність імен героїні та автора ще не дає нам право судити про автобіографічність твору, але легко віриться, що все це не тільки плід письменницької фантазії, а досвід, винесений з реального життя. Досвід, який може в якийсь момент нагоді кожному з нас. І коли прийде час замислитися про те, як не дати згаснути трепетному вогнику в нашому серці, і де взяти сили, щоб підтримувати його все життя, що залишилося,— варто відкрити і прочитати тонку, світлу і життєствердну книгу Ірини Денисової «Дві повісті про кохання». Літературний навігатор з Анною Шепелєвою»