«У поминальному нарисі «У старця Варнави» розказано, як сорок років тому я, юний, двадцятирічний студент, що «хитнувся від Церкви», обрав для весільної поїздки – випадково чи невипадково – стародавню обитель, Валаамський монастир. Ця поїздка не пройшла безвісти: я виніс багато вражень, відчуттів – і вийшла книжка. Ця перша моя книжка, що принесла мені радість і тривоги, давно розійшлася по російських містах і весях. Чи є вона за кордоном – не знаю; навряд чи. Перед війною мені пропонували перевидати її – я відмовився: надто вона юна, легка. Нині я не писав би так; але суть залишилася й дотепер: світлий Валаам. За цей час багато що змінилося і в мені, і поза. Росія, православна Росія – де яка?! Та й увесь світ змінився. Згадаєш… а Троїце-Сергіївська лавра, а Оптіна Пустинь? а Саров, а Соловки?! Валаам залишився, уцілів. Все той же? Кажуть, той самий. Слава Богу…»