Трагедії – невід'ємна частина життя. Доросління – об'єктивний процес буття. Нашарування одного на іншого може спричинити психічну патологію. Як це трапилося в житті Вероніки: дівчинку було зґвалтовано в ранньому віці, при цьому її найкраща подруга зіграла певну «фонову» роль у цій трагедії. Чи це їй тільки здалося? Прагнення Вероніки збалансувати посунутий у її поданні світ до рамок справедливої відплати робить її епіцентром найнеймовірніших з погляду обивателя подій. Пригнічений гнів і гнів, що приховується, під маскою холоднокровності роблять з молодої жінки небезпечного і не заспокоєного хижака. Автор свідомо формує у читача подвійність щодо головної героїні – допустимі як відкидання, і співчуття, з метою максимального злиття з реальністю: світ сам собою дуален. Фінал неформально може мати крапку. Але й початок в історії теж був не тут, втім: Люцера, як вона є. У перманентному своєму образі.