Смерть тут, на схилі яру, куди він зірвався, так і не вбивши свого останнього ворога, була безглуздою. Прозорі, сяючі золотистими променями зорі душі предків і тих, хто зараз гине там, у місті, мовчки з докором дивитимуться на нього, коли він перейде межу буття… Його не приймуть живі, його не приймуть і мертві… Ні, нехай він не гідний жити, але він не може прийняти такої смерті! Вилізти назад, туди, на край, там померти від руки ворога і, вмираючи, забрати хоча б ще одного… Ще одного… Кожен вибирає, для чого йому жити і за що йому вмирати. Чи можна вирішувати за іншого? Вони зіткнулися на краю яру: людська жінка та нелюд-наарт, зіткнулися як смертельні вороги. Попереду у них нелегка дорога в гори і не так багато часу, щоб зробити вибір і прийняти свою долю.