Вперше відкривши книгу Олени Нігри «Томлення за Рудою Кіткою», я зазнала дивного почуття, оскільки в голові звучало лише одне запитання: «ЩО це?» Вірші? Але вони дуже дивні - не класичні, надмірно лаконічні, хоча й не мають відношення до хоку, але викликають незрозуміле бажання зрозуміти: що ж усім цим хотів сказати автор? Можливо, її вірші є ілюстраціями до таких самих незвичайних картин чудової художниці Ганни Силівончик? Ілюстрації, які, насправді, настільки ж дивні, як і вірші, і зачаровують, і притягують, і змушують повертатися до себе, розглядаючи їх знову і знову, щоб знайти нарешті якесь таємне послання, зашифроване автором. Всі вірші цієї невеликої книги – про Руду Кішку. Але... хто вона? Через якийсь час, намагаючись звести воєдино образ Рудої, розумієш, що тут – не про кішок. Тоді – про кого чи про що? Про внутрішній світ автора? Про якусь примарну істоту? Безумовно, книжка – унікальна. Її цілісність вражає. Всі, хто вже мав можливість побачити «Томлення за Рудою Кіткою», не могли залишити її поза увагою, намагаючись розгадати таємницю, яку та зберігає в собі. Ця книжка для мене особисто залишилася не до кінця розгаданою, вона сприймається швидше на рівні почуттів, підсвідомих відчуттів, ніж на рівні здорового глузду. Але в цьому є її відмінність від інших: кожен з вас знайде в ній свій власний таємний зміст!