Я ніби як людина. Мені тридцять шість років, звичайний роботяга. Пішов за грибами рано-вранці і опритомнів у лісі, посеред ночі. Тіло жахливо ломило і свербіло, просто жах. Пам'ять досить швидко збудувала картинку - падіння з поваленого дерева при спробі перебратися ним через струмок. Падіння жорстке, головою приклався про щось тверде, а далі... А у світі щось не так. Світова катастрофа? Куди поділися усі мешканці селища? Що за монстри приходять із навколишніх лісів уночі? І куди поділися два роки життя? Беремо себе до рук, і є мета. Знайти дружину та дітей. Вони мають бути живі. Отже, в дорогу, у невідомість, але дійти треба обов'язково.