Іноді доля перетворює нас на безпорадних калік. війна. Аварія. Нещасний випадок. Позбавлені кінцівок, зору, прикуті до ліжка, ми втрачаємо сенс життя… І приходять сни. Такі реальні, що хочеться залишитися в них назавжди. Сни, в яких ти робиш те, що вмієш найкраще – воювати. Сни – у яких ти знову повноцінний. Але за все треба платити. Навіть за сни. Якось я потрапив до військового шпиталю. Зайшов у палату та зіткнувся з ними. Хлопці доблесно служили своїй Батьківщині. Вони віддали їй частину себе, у сенсі. Мене оточували інваліди. Я не вдаватимуся в подробиці. Скажу одне – це лячно. Страшно не лише перетвориться на обрубок. Страшно, що ти вже нікому не потрібний. Тоді я пообіцяв, що про них напишу… Читайте, хлопці. Читайте.