Скелі притягували його, як магніт, і підживлювали енергетично. Їхня взаємодія встановлювалася поступово. Тут, нагорі, він відчував єднання з усім світом у багатопроявленому Всесвіті. Кам'яні менгіри немов спрямовували його маленьку людську душу у величезну космічну безмежність. Але одного разу, після кількох годин блукання тайгою, він побачив широку ущелину між скелями і високу руду ялинку, що схиляла свої помаранчеві гілки в чорноту провалу.