«…Андрій сів за скрипнутий від несподіванки стіл, оглянув старенькі стелажі темного дерева, від підлоги до стелі стіни, що вкрили, і від підлоги до стелі набиті корінцями палітурок, втягнув бібліотечне повітря і навіть заплющив очі від передчуття. Студент… Я студент. Доросле життя, справжнє життя, нездійсненним міражем, що виблискувало десь попереду весь проклятий останній шкільний рік, усе тривожне абітурієнтське літо, настало. Нові, не обкатані мовою слова – стипендія, аудиторія, семінар – звучали як заклинання, що викликають диво, яке ось-ось має статися. >