Ви коли-небудь знемагали від усього того "загиблого" в нашу епоху на російську літературу, російську поезію, що без перебільшення можна назвати "німим" словом? Чи тужили за тією чудовою силою мистецтва, підміненою нині на ніщо інше, як "мистецтво римувати" або кричати, що в голову збреде, - аби було голосно і "з сенсом"? Бо я втомився. Втомився, і мене нудить побачивши бездиханого тіла російської Евтерпи, що штовхається божевільними "творцями"! Саме життя здається нам німим без тих, хто від народження здатний говорити народам тим чистим і піднесеним мовою, що благословляє на духовне процвітання і піднесення, яким співає неодмінно кожна жива душа, здатна творити і відчувати прекрасне. У світі ж, де всюди кричать і стогнуть "якісь" свою какофонію порожніх слів, пісня істинно прекрасного здається безмовною. Якщо Ви хоча б на мить задумалися - прочитайте. Прочитайте і судіть безмовну пісню.