Юнгер розсіює прогресистські ілюзії техніки як загального годувальника та творця нескінченних споживчих благ. У парадоксальному баченні мислителя техніка не примножує багатства, а створює вічний дефіцит. Однак обмеженість і вичерпність ресурсів землі і самої людини вважають межу розвитку технічної цивілізації, вдосконалення техніки і подають надію, що серед загального збіднення та запустіння можлива відмова від споживчого способу буття на користь по-справжньому творчого.