«Людмила не могла говорити, їй все ще було боляче, але вона змусила себе посміхнутися, знаючи з досвіду, що це один із способів прикинутися щасливою. Він підійшов до неї і обійняв, грубо розпустив її волосся, що каскадом заструменіло по плечах і оголених грудях. Коли він схилився до неї і почав пестити її, вона заплющила очі, намагаючись вгамувати тремтіння, тремтіння гніву і збудження ... Він нічого не міг вдіяти з собою і люто поцілував її. І чим більше вона втрачала контроль над собою, тим більше його бажання перетворювалося на суміш пожадливості та гніву. Він бажав її, але в той же час хотів покарати за кожну мить пристрасної томлі, яка збуджувала її тіло. Раптом вона постала перед ним тим, ким завжди була — лише повією, відьмою, порочною спокусницею, яка привабила батька у свої мережі так само легко, як зараз намагалася заволодіти ним».