Нове есе Володимира Паперного, автора ключової не лише для архітектури та урбаністики, а й взагалі для досліджень вітчизняної культури концепції «Культури-2», є спробою рефлексії над закладеним у неї принципом циклічності. Чи неодмінно на кожному витку розвитку за «Культурою-1» має слідувати «Культура-2»? Чи можна розірвати коло вітчизняної історії – зокрема, зрозуміло, історії культури – і спрямувати їх у лінійну послідовність?