На відміну від більшості утопій, в яких прекраснодушні автори малюють людство планетарним, консолідованим на добрих засадах, чи не бездоганним соціумом, антиутопісти, чий пік загальної популярності припадає саме на наш час, наполягають, по суті, на вічному, зла та добра. З пріоритетом першого, «природно». «Міста Сонця не буде, – як би кажуть вони, – світ таки лежить у злі і нічого з цим не вдієш. Так повелося з часів першолюдини і перебуватиме на віки віків». Змінюються епохи, соціально-політичні, як говорили раніше, формації, глобальні ідеології та методології. Навіть погляди на споконвічні істини (наприклад, «содомія – це погано») зазнають неймовірних метаморфоз. І тільки міра закладеної в природі людини дисгармонії залишається незмінною. Антиутопіст «нової хвилі» Анатолій Батов дуже сміливо, за допомогою власного літературно-мистецького інструментарію досліджує цю перманентну, нескінченно далеку від досконалості природу. Читачі ж, ознайомившись із результатами цих досліджень, здебільшого будуть Батову напевно вдячні.