Краща, легендарна п'єса Макса Фріша, у якій воєдино сплетені психологізм, абсурд та ірраціоналізм. Дон Жуан не так аморальний, скільки позбавлений будь-яких почуттів, занурений у себе і тому не він грає обставинами і людьми, а люди і обставини грають їм. І все, як і у великому романі Толстого, закінчується прозою життя. Життя, яке б абсурдне воно не було - завжди повертається до своєї колії.