Першою по справжньому серйозною книжковою публікацією стала для Борянського невелика повість «Засновник служби «Діалог», що увійшла до складу чергової збірки Всесоюзного Творчого Об'єднання Молодих Письменників-Фантастів «Вдова чаклуна» (1991). Невелика річ Борянського не губилася на тлі решти творів цієї збірки — при тому, що загальний рівень книги був для СОТ дуже високий. Головний герой просоченого гуманістичним духом тексту Борянського, Михайло Андрієвський, намагається довести своїм колегам-хрононавтам, що подорожі в часі можна використати на благо людям минулого, не змінивши історію. Головне, що можуть подарувати своїм предкам колеги Андрієвського впевненість, що діяння батьків і дідів не будуть забуті, що майбутнє пам'ятає та знає про них, дати втіху у лихоліття. Незрозумілі сучасниками, великі люди епохи хоча б перед смертю мають право дізнатися, що їхнє життя було прожите не дарма. З цією метою Андрієвський та його друзі проводять кілька ризикованих занурень у минуле, та надають психологічну допомогу історичним діячам, які стоять на межі нервового зриву. Однак під час одного з таких занурень Андрієвського ловлять за руку, і суспільство, яке не на жарт стривожене можливістю хроноклазму, забороняє смертельно хворому засновнику служби «Діалог» продовжувати свою діяльність. Але справа Андрієвського не вмирає: на останніх, найяскравіших сторінках повісті немолодого романтика, який уже втратив, здавалося б, усе, відвідують двоє молодих хлопців із ще більш віддаленого майбутнього, де служба «Діалог» стала поважною та офіційно визнаною організацією.