Замість того, щоб насолоджуватися невигадливими радощами: вином, жінками, ґрунтовними бесідами з розумними людьми, я змушений стрибати чужими гілками мультиверсу. Люди, далекі від проблеми, просто не уявляють, який страх відчуваєш, коли розчиняєшся в чужій особистості, а потім, після повернення, намагаєшся відновити самоідентичність. Ти повертаєшся і довго переконуєш себе, що ти такий живий, з плоті та крові, а не чиясь випадкова фантазія. І світ довкола реальний. І люди навколо справжні, а не намальовані Мульти-Мауси. Найприкріше, що користь від усього цього — нуль без палички. Ну натягли ми у свій Всесвіт енергетичні ядра чужих гілок мультиверсу. Ну сповільнили на час розповзання плями хаосу. Та ось тільки коли рвоне, і зхлопнеться хоч одна гілка, почнеться ланцюгова реакція злиття, і мало нікому не здасться. І чекати цього великого Ба-Баха, за моїми оцінками, залишилося всього кілька місяців.