«…Я розвернувся і спустився назад у каюту. У самій появі каперів особливої загрози я не бачив, але обережність дотримуватися було все ж таки потрібно. «Октавіус» відійшов від причалу, і я вже через кілька хвилин, коли корабель вийшов на рейд, пожалкував про своє рішення: судно почало сильно валяти, і я зрозумів, що морська хвороба – дуже заразна штука, проте подітися було вже нікуди, і я прийняв цей нелегкий жереб. Через півгодини стало зовсім нестерпно, і я забрався в гамак, щоб хоч якось угамувати цю біду. Судно кинуло якір, і Сіттон наказав запалити вогні стоянки. Я ж, вручивши йому всі справи, повністю відмовився від усього світу. Голова в мене кружляла, нудота підкочувала до горла – мені здавалося, що я потрапив у пекло чи захворів на якийсь жахливий вигляд лихоманки. Я почав ненавидіти море і все, що з ним було пов'язане, навіть воду. Увійшовши в моє становище, судновий лікар Стівен Інгер приніс мені якесь зілля, і я скоро вирубався мертвим сном. Однак усю ніч мене переслідували найгірші з дияволів і один сон був кошмарніший за інший…»