<...> У двері постукали. - Увійдіть. З'явилася заплакана Еліз: - Мадам, мадам, він помер! І... - Так? - Не знаю, як вам сказати, мадам... Там двоє поліцейських хочуть поговорити з вами. Вона розстебнула і зняла з шиї перлове кольє, вклавши його в руку, машинально простягнуту покоївкою. – Це вам, Елізе. Ви вірно служили мені, а там, куди я вирушаю, воно мені не знадобиться. Я ніколи вже не заспіваю Тоску. …»