«…– Тихо, – зауважив Томаш, поки вони оглядалися. З цього місця починаються володіння зобов – істот тупих, повільних, злісних, але надзвичайно небезпечних, особливо якщо ти дозволиш хоча б одному підібратися впритул, а тим більше схопити себе… Чути було, як краплі човгають по гнутих залізяках, колись колишніх чимось корисним і, можливо, красивим. Каркала неподалік ворона, а попереду, на заході, виступали з дощу обриси напівзруйнованих будов, куди вищих, ніж навіть церква, не кажучи вже про звичайну хату. але щоразу відступався – уяви не вистачало…»