«…Соня чудово знала, що в кишенях у неї, крім жменьки насіння, фантика від жувальної гумки та використаного проїзного квитка на тролейбус, нічого немає. Ось тільки молодик про це не знав. У темряві пальці, стиснуті в кулак у кишені, могли зійти за пістолет. — Пробачте, не треба стріляти, я зараз руки підніму, у мене немає жодної зброї, і взагалі, я вимагаю адвоката, — вимовив на одному подиху, без пауз. молода людина. — Я вам все зараз розповім, у мене тут дівчина, я за нею стежу, мені здається, що в неї роман.— І хто ж ця дівчина? — поцікавилася Соня, розглядаючи молодика. Початковий переляк хлопця пройшов, у дію включилися мізки, і він поставив зустрічне запитання:— А ви, власне, хто?…»