«Гаг люто копав хід повідомлення, тож лопатка звенисто співала об тверду глину. Жмурячись від гарячого пилу, що летить в очі, бив і бив у неподатливу землю, зганяючи на ній всю злість, що накопичилася. Коли вже не вистачало дихання, вирівнював укоси, що шарудили під сталлю, вичерпував з дна траншеї пісок. Потім знову люто врубався у сухий щільний ґрунт. Зрештою зупинився, змахнув піт з обличчя, випростав спину…»