Ще з часів шкільного навчання у молодому хлопці засіла тема, як позбавити світ сховищ розлитої нафти. Він якось бачив ці картини в телевізійній програмі і жахнувся побаченому. Там звучали деякі цифри, що вказують на мільярди тонн і тисячі квадратних кілометрів, які займають ці сховища. У цьому фільмі він ще побачив птахів, що впали в калюжу з нафтою. Птахи, знесилені, билися об липку поверхню під ними, але злетіти ніяк не могли, а навпаки, повільно ув'язали в цьому слизу все глибше і ґрунтовніше. Оператор холоднокровно знімав моторошні кадри і не збирався відводити об'єктив убік. Хлопець дивився, як птахи безпорадно тонуть у чорній жижі і серце його стискалося від жалю до них. А головне, пояснював дикторський голос, що допомогти птахам у цій біді неможливо, оскільки дістатися до них не можна. Тоді він дав собі слово, що допоможе цим птахам.– Наскільки мені сьогодні відомо, жодного птаха в цих калюжах більше не тоне. Можеш уявити собі жодної!