Історія повісті «Третій стрибок кенгуру» несподівана – батько писав її в Переделкіно у будинку творчості письменників, працював із задоволенням, навіть, як він сам казав, весело. А ось у видавництві «Молода гвардія» зіткнувся з проблемами: то почалася перебудова та «боротьба з пияцтвом», а тому попросили прибрати усілякі згадки про випивку, потім хтось сказав, що редактор популярного журналу дізнається у повісті себе та образиться, потім рецензент побачив згадку про КВК та «звернув увагу», що передача на телебаченні була закрита. Словом, сумна історія. Але рукопис у її первісному вигляді лежав у нас вдома, і я радий, що його час настав. Звичайно, хтось скаже, що немає в ній фантастики, так і Гіперболоїд інженера Гаріна після винаходу лазера перестав бути фантастикою. Але в ній є головне - час, в якому багато хто з нас жили. Друга повість, загалом сумна, теж про головне - про час і про людей різних принципів. Якоюсь мірою вона ставить філософське питання – чи можна жити по правді і бути їй вірним, причому ще й гідно існувати. Можна, але важко. Про це знав мій батько, який і поділився цим досвідом. Всеволод Кукушкін