Творчість Достоєвського осягається у світлі його сповідання віри: «Якби якось виявилося... що Христос поза істиною і істиною поза Христом, то я вважав за краще б залишитися з Христом поза істиною...» (поза будь-якою філософською та релігійною) ідеї, поза будь-яким світоглядом). Автор досліджує, як це внутрішнє світло пробивається крізь «точки божевілля» героя Достоєвського, в коливаннях між «ідеалом Мадонни» та «ідеалом содомським», і намагається зрозуміти внутрішній лад єдиного ненаписаного роману («Житія великого грішника»), відображенням якого були п'ять написаних великих романів, починаючи з «Злочину та покарання». Полемічні гіперболи Достоєвського пов'язуються зі становленням його стилю. Простежується, як спалахи ксенофобії знімаються в поривах до всесвітньої чуйності, до планети без ненависті («Сон смішної людини»). Христа, то я хотів би залишитися з Христом поза істиною...» (поза будь-якою філософською та релігійною ідеєю, поза будь-яким світоглядом). Автор досліджує, як це внутрішнє світло пробивається крізь «точки божевілля» героя Достоєвського, в коливаннях між «ідеалом Мадонни» та «ідеалом содомським», – і намагається зрозуміти внутрішній лад єдиного ненаписаного роману («Житія великого грішника»), відображенням якого були п'ять написаних великих романів, починаючи з «Злочину та покарання». Полемічні гіперболи Достоєвського пов'язуються зі становленням його стилю. Простежується, як спалахи ксенофобії знімаються в поривах до всесвітньої чуйності, до планети без ненависті («Сон смішної людини»). Христа, то я хотів би залишитися з Христом поза істиною...» (поза будь-якою філософською та релігійною ідеєю, поза будь-яким світоглядом). Автор досліджує, як це внутрішнє світло пробивається крізь «точки божевілля» героя Достоєвського, в коливаннях між «ідеалом Мадонни» та «ідеалом содомським», і намагається зрозуміти внутрішній лад єдиного ненаписаного роману («Житія великого грішника»), відображенням якого були п'ять написаних великих романів, починаючи з «Злочину та покарання». Полемічні гіперболи Достоєвського пов'язуються зі становленням його стилю. Простежується, як спалахи ксенофобії знімаються у поривах до всесвітньої чуйності, до планети без ненависті («Сон смішної людини»).